Як підписати декларацію із лікарем КП Перемишлянська ЦРЛ та

див. ТУТ

Оголошення про конкурс з визначення  виконавця  послуг із збирання та вивезення  твердих побутових відходів

 

b_200_150_16777215_0___images_stories_18rik_01_14.jpg«Усі ми відчуваємо жахи війни на Сході нашої держави. Усі ми з жалем і болем сприймаємо повідомлення через ЗМІ про убитих чи поранених наших бійців. Але бути там і бачити усе це на свої очі - це дуже важко…», - задумався на мить наш співрозмовник учасник АТО Андрій Бондарчук, згадуючи про життя у зоні бойових дій.

Народився Андрій 1983 року у м.Перемишляни. Закінчив загальноосвітню школу, 2001 року вступив до Національного університету ім. Ів.Франка, здобув спеціальність економіста-кібернетика. Служив в Українському війську. Вишкіл проходив у Львові в 80-у окремому аеромобільному полку. Після звільнення з армії працював у кредитній спілці «Довіра».

Це так коротко описав свою біографію Андрій до мобілізації. При цьому зазначив, що своє життя розділяє на дві частини – до і після мобілізації.

 

 

 

- То ж як Ви потрапили в АТО, запитуємо в Андрія?

- Так як усі. Тривала третя хвиля мобілізації. Відчував, що прийде повістка, адже служив у десантних військах. 
У серпні 2014 року прибув у розпорядження Національної гвардії, що у Львові. Після короткотривалих навчань відправили на “Схід” :  Углєгорськ, Дебальцево,  Попасне, Золоте.  В основному, як гранатометник, працював на блокпостах.

 

- Андрію, Ви були у зоні АТО більше 9 місяців. Бачили бувалих воїнів та нових, які щойно прибули на війну. Мали можливість спостерігати за їх поведінкою, спілкуватись із ними. Чи змінює війна людину?

- Безумовно. Можу судити по собі. Прибувши на перший блокпост біля Углєгорська, було повне нерозуміння ситуації. А вже після перших ворожих обстрілів прийшло розуміння, що це війна!, що лише разом із побратимами, допомагаючи один одному, можна вберегти життя і давати відсіч ворогові.
Однозначно, війна змінює людину. В умовах, яких ми знаходились, дуже важко залишатись таким, як був колись. На твоїх очах кояться жахливі речі, які нещадно впливають на психіку будь-якого здорового чоловіка, яким би сильним та відважним він не був. І сьогодні переосмислюєш своє життя. Розумієш, що не варто його марно тратити на не потрібні речі.

 

-         Про що мріялось, перебуваючи у пеклі війни?

-         Найперше, усі ми хотіли як найскорішого закінчення війни. Щоби загибель та поранення наших воїнів не були марними, щоби змінилась країна, була знищена корупція, припинилось розкрадання державного майна.
А також дуже хотілось повернутись додому. Адже на мене чекала дівчина, з якою мали одружуватись. І під час ротації ми таки з Вірою одружились.

- Ви на початку розмови зауважили, що життя розділилось на до і після мобілізації. Що мали на увазі?

- До АТО жив звичайним  життям, як і усі люди. Після демобілізації, після побаченого і пережитого на війні починаєш розуміти цінність життя. Є бажання змінити країну на краще. А відтак, став більш активним у громадському житті. Я депутат Перемишлянської міської ради. Хочеться долучитись до проведення змін у нашому місті. Та й сталися зміни в особистому житті - зараз з дружиною виховуємо двоє дітей.

- Як проходила Ваша адаптація до мирного життя?

- Спочатку складно було звикнути до тиші, до звичайного людського життя без війни. Адже там, на Сході, у всіх одна мета, одне завдання – вижити. Відверто кажучи,  мені пощастило. Адже я перебував у Дебальцевому. У зв’язку із захворюванням (виразка шлунка) мене направили у госпіталь. І буквально на наступний день розпочалися нам усім відомі події. Так що невідомо, що було б …  Мабуть, молитви моїх рідних увесь час, що я там провів, мене оберегли. Але не  усім так пощастило. Деякі хлопці пройшли через справжнє пекло, от їм тепер потрібна наша допомога та підтримка.
Зараз я знову працюю в кредитній спілці «Довіра». Добре, що на державному рівні було прийняте рішення про збереження місця роботи і зарплатні. Адже знайти роботу сьогодні було б не так легко.

 

 

– У першу чергу усім -  миру, душевного спокою. Ровесникам – не розчаровуватись, бути активнішими у житті, адже на нас молодих  покладається велика відповідальність за майбутнє держави. Шкода, що в нас ще низькі зарплати, соціальні гарантії і молодь виїжджає на заробітки за кордон. Але впевнений, що це тимчасове явище. Побратимам побажав би стійкості і мужності, взаєморозуміння, а колегам по роботі – бути справжніми фахівцями своєї справи.