Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер

Вхід



< травня 2011 >
П В С Ч П С Н
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31          

пошук

кількість гостей/користувачів

На даний момент 203 гостей на сайті

6 травня група вчителів Бібрської  школи  відвідала Львівський театр імені Леся Курбаса з метою перегляду вистави «Лісова пісня». Екскурсію організувала вчитель Оксана Тимчишин. Чи уявляла  коли-небудь Леся Українка, пишучи свою феєричну «Лісову пісню»  в дусі загальноєвропейського модерну, що не лише збагатить нею  українську класичну  драматургію, а й через століття спровокує  бурхливі дискусії щодо її  вже постмодерної інтерпретації?  Думаю, ні, хоча у  Кассандрівське передбачення з уст Мавки хочеться вірити. Бо треба вірити, що справж-ність таки не вмирає, так само, як не зникає з хронотопу Мавка, лише перероджується у якусь нову, може, досконалішу Форму. Насправді, наш Всесвіт – то лише великий Ліс, де що-хвилини зустрічаються   вічнопульсуюча  Поезія (Мавка) і вічнолунаюча Музика (Лукаш). І лише у злитному єднанні їхніх начал твориться  Пісня…

Мала нагоду побувати на унікальній постановці «Лісової пісні» у Львівському театрі імені Леся Курбаса. Драма, представлена у трьох колядах, абсолютно віддзеркалювала поетапність людського існування. Лукашеві, на відміну від Гриця  із «Марусі Чурай»  Ліни Костенко, у якого «двоїлася душа», вона наче троїлася і щоразу більше  очорнювалася.   Три різні Лукаші: божевільний від кохання, нестерпний у побуті   і здегенерований  у стані алкогольного сп’яніння – це ніби шлях тієї божественної Музики: від щирих тремтливих звуків ангельських партитур до  штучної  низькоякісної звульгаризованої попси. Чому ж той, хто так ніжно, в аполлонівському  пориві  грав на сопілці про святе,  перейшов на  грубу російськомовну лайку?  Чому він  на догоду матері знівелював Мавчину архаїку, змусив позбутися дорогих лісових шат і одягнув її безцінну душу в дешевий секонд-хенд?! Лукаш красномовно презентує колонізовану вкраїнську натуру, яка, прагнучи до чогось високого, завжди чомусь скочувалася на дно.

Мавка зрікається  себе заради почуттів. Вона звикає до світу другосортності й меншовартості, стає напівфабрикатом  - сумішшю профанно/сакрального… і тільки чистий голос сопілки в  брудних руках напівЛукаша  знову пробуджує її натуральність,  знову повертає до себе самої…

Багато запитань залишилося у мене після перегляду. Деякі з них з риторикою несказанності. Але ж, чи треба усе оповідати словами, набагато більше говорять погляди, звуки, дотики, ритуальні танці, “майжекричання” і “майжеридання” душ. Впевнена, що будуть  абсолютно різні думки з приводу. Це добре, коли тиша промовляє, коли є резонанс. Це означає, що було співпроживання кожної дії, співпереживання кожної репліки, що було співтворення за участю глядачів.

Хочеться висловити глибоке захоплення  режисеру Ан-дрієві Приходько за таку багатозапитальність п’єси,  а талановитій високоартистичній  Мавці – Оксані Козакевич  за зворушення найтонших сердечних струн, за майстерні метаморфози відчуттів,   за тривання неспокою у нашій свідомості, яке дарує катарсис від буденності. До речі, Оксана закінчила наш  Львівський університет, бібрчанка, випускниця   Бібрської школи імені Уляни Кравченко, тому привітати її з дебютом у стінах Мельпомени завітала делегація педагогів, її наставників. Усі побажали їй натхнення, творчої наснаги і щедрих акторських перемог…

А «Лісова пісня» продовжує своє звучання. І  щоразу змушує замислитися, як насправді важливо для нас  у цьому світовому хаосі  «своїм  життям до себе дорівнятись»…